Сучасна українська нація: захищаємо чи винищуємо

Анотація

У статті порушено проблему генези українського етносу на етапі новітньої історії України. Авторка наголошує, що впродовж ХХ ст. у розвитку нашого народу відбулися епохальні зміни: традиційно селянська людність внаслідок сталінського плану побудови соціалізму зазнала масштабної урбанізації. Пролетаризація українського селянства ґрунтувалася на таких чинниках, як форсована індустріалізація, масова колективізація селянських господарств і культурна революція, що передбачала комуністичну політизацію усіх щаблів українського суспільства. Авторка зазначає, що процес урбанізації визначався як руйнівним, так і рятівним щодо української нації змістом: з одного боку, відбулося її структурне викривлення — від середини 1930-х рр. міста України стали українськими, а не російсько-польсько-єврейськими; з другого — переселення українців у міста врятувало наш етнос від тотального вимирання під час Голодомору 1932—1933 рр., адже робітники та їхні родини, особливо у великих промислових центрах, перебували на обов'язковому картковому забезпеченні, тож були позбавлені мук голодної смерті. Структурні зміни у складі української нації вітали представники нашої політичної еміграції: ворогуючи з більшовиками, вони з пошаною ставилися до ідеологічних кампаній радянської влади, зокрема ліквідації неписьменності та коренізації (українізації). Переконані в перемозі ідей незалежності України, колишні лідери національної революції зауважували, що більшовики підготують поживний для нашого народу ґрунт — українці стануть освіченою повноцінною нацією, бо з'являться вітчизняні інженери, економісти, фінансисти, лікарі тощо. Завдяки розвитку великої радянської промисловості українці посіли вагоме місце у світовому прогресі. Однак, на жаль, ці досягнення від часів проголошення незалежності було втрачено.